Стаття № 111-1 Кримінального кодексу України

Колабораційна діяльність

Короткий зміст

Стаття Кримінального кодексу України, що стосується колабораційної діяльності, охоплює різні злочини, пов'язані зі співпрацею з державою-агресором, і передбачає покарання, яке варіюється залежно від характеру дій. Загалом, покарання може включати позбавлення волі, заборону на обіймання певних посад та конфіскацію майна, причому суворість покарання зростає в залежності від обставин справи, таких як добровільність дій, наявність примусу або умислу. Суд враховує різні фактори, які можуть пом'якшити або посилити покарання, зокрема поведінку особи та обставини, що обтяжують злочин. Таким чином, стаття має на меті не лише покарання, а й врахування індивідуальних обставин кожної справи.

Зміст

Стаття 1111. Колабораційна діяльність

1. Публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України -

караються позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди акцентують увагу на публічності висловлювань, які заперечують агресію або підтримують дії агресора. У справі № 948/1054/22 суд визнав, що публічні висловлювання особи, які підтримують дії держави-агресора, є достатньою підставою для кваліфікації дій як колабораційної діяльності. Суд також враховує, чи були висловлювання адресовані невизначеному колу осіб, що підкреслює їх публічний характер.

Типовими моделями поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, є публічні висловлювання, які заперечують агресію або підтримують дії агресора, особливо якщо вони здійснюються в умовах воєнного стану. У справі № 372/2744/22 суд звернув увагу на те, що висловлювання, зроблені через мобільні додатки, також можуть вважатися публічними, якщо вони доступні широкому колу осіб.

Особисті обставини, такі як вік, сімейний стан або працевлаштування, можуть впливати на призначення покарання, але основний акцент робиться на характері та публічності висловлювань. Визнання вини та розкаяння можуть пом'якшити покарання, але лише за умови, що вони є щирими і підтверджуються поведінкою особи після вчинення злочину.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання часто базуються на аналізі суспільної небезпеки висловлювань та їх впливу на громадську думку. У справі № 948/1054/22 суд підкреслив, що публічні висловлювання, які підтримують агресора, можуть створювати напруження в суспільстві та викликати конфлікти, що обґрунтовує суворість покарання.

2. Добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, -

карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди зосереджуються на встановленні факту добровільності дій обвинуваченого та його співпраці з окупаційною владою. У справі № 638/6886/22 суди першої та апеляційної інстанцій визнали обвинуваченого винним на підставі показань свідків та документальних доказів, які підтверджували його участь у діяльності окупаційної адміністрації. Верховний Суд, однак, звернув увагу на недоліки в оцінці доказів та відсутність належного обґрунтування вироку, що призвело до скасування рішення і призначення нового розгляду.

Типові моделі поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, включають передачу матеріальних ресурсів або зайняття посад в окупаційних адміністраціях. Суд звертає увагу на те, чи були дії обвинуваченого добровільними, чи він діяв під примусом, що може вплинути на кваліфікацію діяння та міру покарання.

Особисті обставини, такі як вік, сімейний стан та працевлаштування, можуть впливати на призначення покарання, але основний акцент робиться на характері та обставинах вчиненого діяння. Визнання вини та розкаяння можуть бути враховані як пом'якшувальні обставини, але не є вирішальними без належного підтвердження.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання часто базуються на тяжкості злочину та його наслідках для національної безпеки. У справі № 638/6886/22 Верховний Суд підкреслив важливість належної оцінки доказів та дотримання процесуальних норм, що є критичними для забезпечення справедливого судового розгляду.

3. Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди акцентують увагу на добровільності дій обвинувачених та їх свідомому виборі співпрацювати з окупаційною владою. У справі № 201/11849/23 суд підтвердив, що обвинувачена свідомо погодилася на співпрацю з окупаційною владою, що підтверджується її активною участю в освітньому процесі за стандартами держави-агресора. Суд також врахував, що докази, зібрані з інтернет-ресурсів, є допустимими, якщо вони отримані відповідно до вимог КПК України.

Типовими моделями поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, є активна участь у впровадженні стандартів освіти держави-агресора, організація освітнього процесу за цими стандартами, а також участь у заходах, що сприяють утвердженню окупаційної влади. У справі № 636/4174/23 суд врахував, що обвинувачена, будучи пенсіонеркою, з ідеологічних мотивів співпрацювала з окупантами, що свідчить про її добровільну співпрацю з ворогом.

Особисті обставини, такі як вік, сімейний стан та стан здоров'я, можуть впливати на призначення покарання. У справі № 183/1441/23 суд врахував, що обвинувачений є особою похилого віку, має хронічні захворювання та міцні соціальні зв'язки, що вплинуло на вибір міри покарання.

Визнання вини та розкаяння можуть суттєво вплинути на м'якість покарання. У справі № 636/4174/23 обвинувачена визнала свою вину та щиро розкаялася, що суд врахував при призначенні покарання.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання часто базуються на ступені суспільної небезпеки вчиненого діяння, добровільності дій обвинуваченого та його особистих обставинах. У справі № 201/11849/23 суд обґрунтував вибір покарання, враховуючи активну участь обвинуваченої у впровадженні стандартів освіти держави-агресора та її свідомий вибір співпрацювати з окупаційною владою.

4. Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, -

караються штрафом до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди акцентують увагу на добровільності співпраці з окупаційною адміністрацією та наявності умислу на передачу матеріальних ресурсів або здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. У справі № 766/9915/23 суд підтвердив, що обвинувачений навмисно співпрацював з окупаційною адміністрацією, що стало підставою для засудження.

Типовими моделями поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, є зайняття посад у структурах, створених окупаційною адміністрацією, та передача ресурсів, що сприяють діяльності незаконних формувань. У справі № 638/6886/22 суд встановив, що обвинувачений добровільно зайняв керівну посаду, що підтверджує наявність умислу.

Особисті обставини, такі як відсутність попередніх судимостей, позитивна характеристика з місця проживання та визнання вини, можуть впливати на призначення покарання. У справі № 766/9915/23 суд врахував ці обставини, що дозволило застосувати звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Визнання вини та розкаяння значно впливають на м’якість покарання. У справі № 766/9915/23 обвинувачений визнав свою вину та розкаявся, що стало підставою для пом’якшення покарання.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання включають оцінку суспільної небезпечності діяння, його наслідків та обставин вчинення. У справі № 638/6886/22 суд акцентував на значній суспільній небезпеці дій обвинуваченого, що вплинуло на рішення про реальне відбуття покарання.

5. Добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 5 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди акцентують увагу на добровільності зайняття посад в окупаційних адміністраціях. У справі № 516/427/23 суд підтвердив, що особа добровільно обійняла посаду в незаконному органі влади, що було підтверджено свідченнями та електронними доказами. Суд також врахував, що обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, що підтверджувалося його попередньою роботою в правоохоронних органах України.

Типовими моделями поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, є зайняття посад, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади на окупованих територіях. У справі № 569/18865/23 суд визнав, що обвинувачений, будучи ідеологічно мотивованим, закликав до участі в незаконному референдумі, що підтверджувалося відеозаписами та свідченнями.

Особисті обставини, такі як попередня несудимість, можуть впливати на призначення покарання, але не є вирішальними. У справі № 185/2163/23 суд врахував, що обвинувачений раніше не судимий, але це не пом'якшило покарання через обтяжуючі обставини, такі як вчинення злочину в умовах воєнного стану.

Визнання вини та розкаяння можуть вплинути на м'якість покарання, але в аналізованих справах обвинувачені не визнавали свою вину, що не дозволило суду застосувати пом'якшувальні обставини. У справі № 516/427/23 суд зазначив, що обвинувачений не визнав свою вину, що вплинуло на суворість покарання.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання базуються на тяжкості злочину, обставинах його вчинення та особистості обвинуваченого. У справі № 569/18865/23 суд обґрунтував суворість покарання тим, що дії обвинуваченого завдали шкоди національній безпеці України, а також врахував відсутність обставин, що пом'якшують покарання.

6. Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах -

караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Аналізуючи судову практику щодо застосування ч. 6 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди першої інстанції зосереджуються на доведенні факту співпраці обвинуваченого з окупаційною адміністрацією та державою-агресором. У справі № 296/10089/23 суд визнав обвинуваченого винним у колабораційній діяльності, оскільки він організовував та проводив заходи політичного характеру, а також здійснював інформаційну діяльність, спрямовану на підтримку держави-агресора. Суд врахував, що обвинувачений мав достатній рівень освіти та життєвого досвіду для усвідомлення протиправності своїх дій.

Типовими моделями поведінки, що охоплюються диспозицією цієї частини статті, є активна участь у заходах, спрямованих на підтримку окупаційної адміністрації, та інформаційна діяльність, що сприяє уникненню відповідальності агресора. Особисті обставини, такі як відсутність попередніх судимостей, не вплинули на пом'якшення покарання, оскільки обвинувачений скоїв особливо тяжкий злочин проти національної безпеки України.

Визнання вини та розкаяння не були враховані як пом'якшувальні обставини, оскільки обвинувачений не з'являвся на судові засідання і не надав пояснень щодо своїх дій. Аргументи суду при виборі виду і міри покарання базувалися на тяжкості злочину та його суспільній небезпеці, а також на необхідності запобігання вчиненню нових правопорушень. Суд також врахував, що обвинувачений діяв свідомо і добровільно, що підкреслює його активну участь у колабораційній діяльності.

7. Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, -

караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду щодо застосування ч. 7 ст. 111-1 КК України, можна констатувати, що суди акцентують увагу на добровільності дій обвинувачених. У справі № 607/12421/22 суд визнав, що обвинувачена добровільно зайняла посаду в незаконному правоохоронному органі, що підтверджувалося свідченнями та відеоматеріалами. Суд також звернув увагу на те, що обвинувачена усвідомлювала протиправність своїх дій, що стало підставою для суворого покарання.

У справі № 220/403/22 суд підтвердив, що обвинувачена надавала допомогу збройним формуванням держави-агресора, що включало коригування вогню та надання інформації про військові об'єкти. Суд визнав ці дії такими, що підпадають під диспозицію ч. 7 ст. 111-1 КК України, і призначив покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років з конфіскацією майна.

У справі № 953/6709/22 суд встановив, що обвинувачений добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі на окупованій території. Суд відзначив, що обвинувачений виконував обов'язки слідчого, що підтверджувалося документами та свідченнями. Суд визнав ці дії злочинними та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років.

Суди враховують особисті обставини обвинувачених, такі як їхній вік, стан здоров'я та сімейний стан, але основний акцент робиться на добровільності та усвідомленості дій. Визнання вини та розкаяння можуть вплинути на м'якість покарання, але у випадках, коли дії обвинувачених мали серйозні наслідки для національної безпеки, суди схильні призначати суворі покарання.

Аргументи судів при виборі виду і міри покарання базуються на аналізі доказів, свідчень та обставин справи. Суди ретельно перевіряють допустимість доказів, зокрема, протоколів огляду та свідчень, щоб забезпечити справедливість судового розгляду.

8. Вчинення особами, зазначеними у частинах п’ятій - сьомій цієї статті, дій або прийняття рішень, що призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків, -

карається позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. У частині першій цієї статті публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

2. У частині шостій цієї статті під заходами політичного характеру розуміються з’їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо.

3. У частині шостій цієї статті під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації.

4. Тяжкими наслідками у частині восьмій цієї статті вважається шкода, що в одну тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

{Кодекс доповнено статтею 1111 згідно із Законом № 2108-IX від 03.03.2022}

Судові рішення

Вирок №124718072

Справа 638/6886/22

Дата ухвалення рішення22.01.2025

Вирок №129086893

Справа 201/11849/23

Дата ухвалення рішення20.07.2025

Вирок №120180549

Справа 636/4174/23

Дата ухвалення рішення26.06.2024

Вирок №117590210

Справа 183/1441/23

Дата ухвалення рішення05.03.2024

Вирок №125125133

Справа 766/9915/23

Дата ухвалення рішення10.02.2025

Вирок №128905897

Справа 516/427/23

Дата ухвалення рішення14.07.2025

Вирок №126054702

Справа 569/18865/23

Дата ухвалення рішення17.03.2025

Вирок №125228470

Справа 185/2163/23

Дата ухвалення рішення12.02.2025

Вирок №131403910

Справа 296/10089/23

Дата ухвалення рішення22.10.2025

Вирок №127537719

Справа 607/12421/22

Дата ухвалення рішення14.05.2025

Вирок №126259351

Справа 220/403/22

Дата ухвалення рішення23.03.2025

Вирок №125297077

Справа 953/6709/22

Дата ухвалення рішення05.02.2025

Вирок №122153711

Справа 948/1054/22

Дата ухвалення рішення01.10.2024

Вирок №121626673

Справа 372/2744/22

Дата ухвалення рішення11.09.2024